У перші дні в Канаді ми вже мали величезну кількість завдань, які необхідно було виконати в дуже стислий термін. Сім карти, банківські рахунки, ідентифікаційні номери, пошук постійного житла, де можна було б готувати такий смачний борщ – все це потрібно було зробити якнайшвидше.
Ну що ж, перші 4 дні в Канаді швидко добігли кінця, і настав час вирушати в довгу дорогу додому. Знов аеропорт, перевірки документів, довге очікування.
Хоч це і була не зовсім туристична подорож, в офіс мене, чомусь, не дуже тягнуло. Що й не дивно, з огляду на те, скільки всього ще потрібно було дізнатися, відвідати і подивитися за ці кілька днів. Тому наступного дня з самого ранку я вже поспішав на вокзал. Маршрут, в принципі, знайомий. Кілька разів до цього я вже був в районі вокзалу, хоча і не в самій будівлі. На вулиці величезна кількість білок. Практично всі – чорні. Особливо багато їх крутиться біля смітників, де завжди є чим для них поживитися. Вони тут щось на зразок бездомних кішок або собак. Бігають всюди від центру міста до самих околиць. До речі, бездомні тварини поки що помічені мною не були.
Наступний день у мене почався годин в 5 з чимось ранку (джет лаг у всій красі ¯ \ _ (ツ) _ / ¯). За вікном вже давно зійшло сонце і я нарешті зміг роздивитись місто з висоти свого дев’ятого поверху. Навколо безліч багатоповерхівок, в який бік не глянь – можна розгледіти кілька кранів. У небі видно ціла зграя літаків будь-яких розмірів: від маленьких приватних Цесн до величезних аеробусів. У місті багато зелені, особливо за межами центру.
А все почалося з того, що вже давно сформфована думка про переїзд остаточно зміцніла в моїй голові на новий рік 2016. Свято, Буковель, лижі т.д.. А в цей самий момент один з моїх друзів вже розпаковував валізи в одному затишному містечку в Німеччині і тут до мене дійшло, що прийшов час і мені щось робити.
Якось так почалася довга історія нашої імміграції в Канаду (яка, до речі, ще триває, але про це пізніше).
Минуло півроку, багато чого сталося, але найголовніше – була знайдена робота. На той момент я вже працював з цією компанією третій місяць. Все йшло своєю чергою, ми по-троху збирали документи на робочу візу і тут раптом мій роботодавець говорить: “а чому б тобі не приїхати до нас в гості? Познайомишся з командою і місто подивишся заодно.” А дійсно, чому б і ні?
Торонто віщає 