Наступний день у мене почався годин в 5 з чимось ранку (джет лаг у всій красі ¯ \ _ (ツ) _ / ¯). За вікном вже давно зійшло сонце і я нарешті зміг роздивитись місто з висоти свого дев’ятого поверху. Навколо безліч багатоповерхівок, в який бік не глянь – можна розгледіти кілька кранів. У небі видно ціла зграя літаків будь-яких розмірів: від маленьких приватних Цесн до величезних аеробусів. У місті багато зелені, особливо за межами центру.
А все почалося з того, що вже давно сформфована думка про переїзд остаточно зміцніла в моїй голові на новий рік 2016. Свято, Буковель, лижі т.д.. А в цей самий момент один з моїх друзів вже розпаковував валізи в одному затишному містечку в Німеччині і тут до мене дійшло, що прийшов час і мені щось робити.
Якось так почалася довга історія нашої імміграції в Канаду (яка, до речі, ще триває, але про це пізніше).
Минуло півроку, багато чого сталося, але найголовніше – була знайдена робота. На той момент я вже працював з цією компанією третій місяць. Все йшло своєю чергою, ми по-троху збирали документи на робочу візу і тут раптом мій роботодавець говорить: “а чому б тобі не приїхати до нас в гості? Познайомишся з командою і місто подивишся заодно.” А дійсно, чому б і ні?
Торонто віщає 